День захисту дітей: де як не на Сході, серед тих, які цього захисту сильно потребують, його зустрічати? Тому ми навантажили “подарунків” (необхідні речі для місцевих сиротинців) і відправились у чергову поїдку до наших підопічних. А по приїзді потрапили як раз на свято: дітки співали, показували запрошеним гостям різні номери. (Першими відкритими дверима на нашому шляху були двері Центру соціально-психологічної реабілітації дітей в місті Лиман Донецької області, де перебувають діти від 4-х до 16 років.) Закінчили виступи, як має бути, – гімном України, які всі дружно співали. Та і як не співати, коли майже всі дітки були одягнені в красиві вишиванки за що величезна подяка дівчатам з Волонтерської сотні “Доброволя”, які на травневий День Вишиванки забезпечили місцеві сиротинці національним вбранням!
По завершенню концерту ми з дітьми відправилися грати в футбол: місцеві благодійники поставили ворота на площадку сиротинця і галявина прийняла вигляд майже футбольного поля! А потім діткам роздали кольорову крейду і вони розмалювали асфальт жовто-блакитними сердечками, квіточками та українськими прапорами! Хто там казав, що на Донбасі втрачені для України діти, що непотрібно витрачати на них зусилля? Ні, вони всі – це як раз і є Україна. А ми йдемо вірною дорогою.
Для сиротинця Лимана ми привезли 25 комплектів дитячої постелі для дітей різного віку, багато зубної пасти, миючих засобів. Привезли також печиво, цукерки, чорний чай, рис, олію – чого з урахуванням бюджету сиротинець не може закуповувати у достатній кількості. До речі, до недавнього часу місто мало назву Красний Лиман (саме Красний – не Червоний), однак його також торкнулася декомунізація: вирішили не городити хтозна що, а просто прибрали зайве слово.
Нажаль, на урочисті частини в інших сиротинцях ми вже не встигли: прийшлось обмежитись “гуманітарним візитом”, спілкуванням із дітьми та обговоренням із керівництвом закладів організаційних питань (на сам перед стосовно реалізації літньої виховної реабілітаційно-оздоровчої програми для дітей).
Як і замовляла Школа-інтернат №1 міста Сєвєродонецьк, ми привезли їм матеріали для ручної праці і роботи гуртків (бісер, вишивки, нитки, стрічки), також книжки, ігри, одяг.
А ось діткам сусіднього будинку дитини (Луганський будинок дитини №1, що був свого часу евакуйований до Сєвєродонецьку) вже акцент прийшлось робити на лікарських засобах. Привезли їм у достатній кількості Нурофен, Магне-В6, заспокійливий гранульований чай Bebivita. Також привезли купу пустушок, дитячого крему, вушних паличок і трохи підгузків. Дитбудинок остаточно завершив всі ремонтні роботи в приміщенні і з нетерплячістю чекає повернення на дітей, яких у них забрали до харківських будинків дитини ще у 14-му році. Звісно, частина дітей з того часу вже підросла і перетнула межу у 4 роки за якою вона вже не може бути в будинку дитини, однак повернути хоча б 30 дітей вони розраховують. Завдяки цьому кількість вихованців сиротинця має вирости майже у двічі. Взагалі боротьба за повернення раніше евакуйованих дітей триває вже більше року і до цього часу виграти керівництву Луганського будинку дитини не вдавалося, однак саме зараз вони близькі до своєї перемоги як ніколи: на вищому рівні погодження вони отримали. Поки з останніх сил пручається керівництво харківського дитбудинку, але, як кажуть тут, вистояти їм не вдасться. Побачимо: адміністрація «луганського» закладу говорить, що вже 10 червня можна буде їм дзвонити і, вони сподіваються, поздоровляти з поверненням малечі. Але як не згадати приклад із Артемівським будинком дитини, якому повернути евакуйованих дітей так і не вдалося. Хоча Луганському будинку дитини № 2 дали можливість на своєму новому місті перебування набрати дітей наново, а ось Артемівському не дали навіть цього.
Вже почалося літо, а значить мав розпочатись наш патріотичний табір на Франківщині для дітей сиріт із зони АТО. Однак поки ряд перепон відтерміновує його початок. На сам перед це фінансові аспекти, адже в міжнародному гранті на його проведення нам нажаль відмовили. Зараз ми намагаємось якось вирішити питання з реалізацією програми, однак у будь-якому разі ми змушені вже скоротити кількість заїздів і, відповідно, кількість дітей на цю програму. А це означає, що не всі зможуть отримати ті передбачені насіння, які ми хотіли закласти у серця діточок. Ми дуже сподіваємось, що незабаром ми зможемо розпочати наш “табір”, однак ще чимало незакритих хвостів для цього.
Нажаль, проблема реалізації багатьох програм пов’язана з відсутністю зустрічних кроків зі сторони владних інституцій. Відсутність спільних дій, координацій, коли там одна нога йде в один бік, друга в інший – це в порядку речей. Про що говорити, якщо навіть однакові департаменти в різних областях чинять по-іншому. Так, департамент освіти в Донецькій області запретив підзвітним інтернат ним закладам віддавати статусних дітей в недержавні табори, тоді як у Лаганскій області такої проблеми немає. Відповідно впровадити для таких дітей, які дійсно цього потребують, комплексної програми з їх розвитку просто немає можливості. Відповідно приходиться більш зосереджуватися на сиротинцях Луганської області. І це лише один із прикладів. Про це казав голова нашої організації Олександр Івашков на недавньому саміті забезпечення рівного права всіх дітей на виховання в сім’ї та розвиток їх потенціалу, обговорив це питання і з Миколою Кулебою. Ми б’ємось за належний вклад у роботу з дітьми, для кращих змін для них, однак це буде пустим вихлопом, якщо не буде відповідного державного сприяння, якщо не буде підтримки в держустановах, а не чинення перепон. Але ми будемо йти далі, і куди приведе наш шлях – покаже лише час.
P.S. На літній період всі наші зусилля зосередженні на реалізації дитячої програми, тому “гуманітарних” поїздок на Схід на цей період не буде.
P.P.S. Будь-яка Ваша підтримка важлива для нас, важлива для дітей. На нашому сайті Ви зможете знайти необхідну інформацію:
P.P.P.S. Фотозвіт поїздки можно побачити за посиланням:
https://www.facebook.com/alex.vestnik/posts/1084509264957845
Loading ...
