Чергова поїздка по сиротинцям зони АТО охопила чотири дитячі притулки (центри соціально-психологічної реабілітації дітей), будинок дитини та дитячий будинок сімейного типу. Під час поїздки також вирішені деякі організаційні питання зі службою в справах дітей Донецької області.
Нажаль, всі потреби з гуманітарним забезпеченням сиротинців закрити не вдалося, але з іншого боку машина була заповнена вщерть і ми більше за цей раз увезти навряд чи змогли б. Також суттєво допомогла компанія Рудь, взявши на себе доставку морозильної камери слов’янському дитячому притулку.
Дитячий притулок м. Слов’янськ зараз заповнюється новими дітьми: знов повернулися до них декілька дітей з краматорського притулку, де продовжуються ремонтні роботи, заборонений прийом нових дітей до торецького притулку, тому йде перерозподіл по іншим «приймачам». Ми привезли для дітей джинси, футболки, майки, труси, деяке взуття, іграшки (в т.ч. ігри для розвитку), гарні і модні ляльки для дівчаток.
Лиманський сиротинець вже майже два роки є постійною зупинкою наших поїздок у східному напрямку зони АТО. За цей період нашої дружби багато всього відбулося: ми їм допомагали і з ремонтом, і закупівлею техніки, устаткування, просто в повсякденних потребах закладу і дітей. Брали участь у різних святкових виставах сиротинця, виконували за допомогою всіх небайдужих мрії дітей на Святого Миколая – багато цього й іншого пройшло за цей період. Ми спілкуємося, товаришуємо, допомагаємо – це все наша можна велика родина. Даний заклад тепер теж поповнився дітьми – краматорські «бродяги» перепали і Лиману. Як надовго – невідомо, адже прогнозувати з випадком Краматорська щось – невдячна справа. З іншого боку незабаром збираються покидати давні вихованці, які для нас майже є символом закладу, адже на значній кількості презентаційних фото майже від початку – красунька Юля: вона зі своїм братиком Ванею, збирається переводитися в інтернат, якщо не відбудеться дива і їх не всиновлять. Хоча Юлі лише 8, Вані вже 13 – чимала різниця і перепона для усиновителів. Прикро, бо діти дуже вартують нової, доброї родини. Тим паче вибір з інтернатами для них невеликий – це Маріуполь чи Святогірськ: і той, і іншій варіант навряд чи підуть їм на користь, а в інші звідти не розподіляють.
Сиротинцю на цей раз ми передали 15 упаковок паперу А4, дитячі труси, колготки, підштаники, деякий теплий одяг, взуття, ковдри, килими. А також сокиру-колун для рубки дров, якої їм не вистачало, щоб розібратися нарешті з сухими полінами, які їм надали місцеві благодійники. Дров до нового року має вистачити, а там є сподівання, що може хтось ще підкине. (У закладу своя кочегарка, яка дуже виручає за умов незадовільного рівня централізованого опалення в місті та високих на нього тарифів.)
Під зав’язку забитий й інший сиротинець Донецької області – дитячий притулок м. Добропілля. Теж поповнення: окрім «блукачів» є і підібрані діти з неспокійної Авдіївки: правда, чи на довго – не відомо, тим паче дехто потребує явної психологічної роботи після всіх жахіть обстрілів і життя в прифронтовій зоні. (Враження після особистого спілкування.)
Але всі нові діти, поки не пройдуть всі обстеження і адаптацію за умовами подібних закладів мають перебувати окремо від загальних груп дітей. Постійні ж вихованці живуть своїм повсякденним життям, зі своїми мріями, сподіваннями. Може нарешті з’явиться мати, яка вже дуже багато місяців не навідувала покинути дитину, чи може суд не позбавить мати батьківських прав і незабаром дитина знов зможе повернутися додому… Може, ось тільки гірка правда часто руйнує всі ті розклади. Буває щоправда виключення, як у випадку маленької Влади до якої раптом прийшла після дуже довгої перерви мама з усіма необхідними документами і забрала її додому. Попри здивування керівництва сиротинця, яке було впевнено, що мати позбавлять батьківських прав. Буває. Тепер би матері не скотитися знов у прірву асоціальності, а дитині не розчаруватися.
Для дітей ми привезли одяг, взуття, гумові капці, засоби особистої гігієни, пральний порошок, велику плазмову панель з DVD-програвачем та караоке до неї і ноутбук.
Перед сном ми сіли з діточками в коло, поговоривши з ними про життя. Пролунали цікаві історії. А дітки окрім всього похизувалися своїми оцінками, розповіли про свої труднощі і навпаки перемоги, про свої сподівання. А зранку ми їх обняли перед їх походом до школи і поїхали собі далі.
Дитячий будинок сімейного типу на околицях Костянтинівки. Тут нещодавно взяли до себе 5-у дитину – Соню з добропільського притулку. Не провідати її ми не могли, адже не байдужа доля всіх “наших” дітей.
Раніше родина перебувала в Святогірську, однак україно-голандський фонд дав їй можливість переїхати до фондівського будинку в Костянтинівці. Нажаль збудувати будинок змогли, однак не вистачило коштів на повноцінне утеплення і тому з настанням холодів проблема холодного приміщення дуже сильно дає взнаки. Нажаль за власний кошт провести утеплення цього будинку у родини немає жодної можливості.
Розміри прибудинкової території дають змогу розпочати власне господарство, однак тут постає інша проблема: дуже важко без техніки дати лад землі – багато часу і зусиль вона бере на себе. Тим паче вже зараз потрібно з чогось жити, а розпочате з нуля господарство дасть свої перші плоди нескоро, відповідно і час на нього є обмеженим. Родина дуже потребує мотоблоку для оранки поля. Витрати на нього від 15 тис. грн. – це зовсім не підйомна для них сума. Тому мріють про чиюсь допомогу. Тепер от із нашим приходом зажеврілась надія… Але що ми їм можемо зараз обіцяти? Тим паче в них є й інші нагальні потреби: потреби з постільною білизною для дітей (1,5 розмір), із теплими одіялами з силіконовим чи синтепоновим наповнювачем – щоб легко було потім прати. Згорів системний блок і родина залишилася без комп’ютеру – теж потрібно і теж немає у них поки ніякої змоги придбати новий.
Нажаль будинок знаходиться на околицях міста як раз зі сторони Авдіївки і безвітряну погоду іноді долітають звуки вибухів. І тоді приходять родині різні нехороші думки про майбутнє, про ескалацію бойових дій, про те, що можливо колись прийдеться тікати звідти… Тікати важко, адже є проблеми з машинами: їхня рятівниця ГАЗелька дихає на ладан і при нас батько родини її так і не зміг завезти. Є ще дуже стара і теж ледь жива Волга, та хіба помістиш в неї всю велику родину та ще з пожитками?
Ми їм завезли 4,5 мішків картоплі, чимало макаронів, рису, круп. Цієї кількості картоплі та круп має вистачити до новорічних свят; макаронів і рису мабуть ні. У Соньки з’явилася нова красива сумка, набір для плетіння резинок та інші приємні дрібнички (дяка небайдужим, що дали можливість порадувати дитину). Нажаль у дитини є деякі проблеми зі здоров’ям, які чомусь не обстежені повноцінно в колишній прийомній родині, яка цього року відмовилася від неї, та і в дитячому закладі, тому повноцінно з цим стикатися приходиться теперішній родині: шукати наслідки, можливе лікування. Якщо не вдасться їм вирішити питання в умовах Костянтинівки, ми звісно спробуємо допомогти, привізши дитину до Києва для обстеження місцевими фахівцями.
Зосьці добре тут: їй повезло з родино – чудові нові сестри та брати, батько, мати, і навіть кіт. Та і місцевість рідна – вона народилася в цих краях. Тепер би позбутися проблем зі здоров’ям, а родині отримати таку дуже необхідну підтримку зі сторони і все буде добре. Життя взяло новий віток.
Краматорський притулок став фігурантом нещодавнього скандалу стосовно переміщення власних дітей без узгодження з відповідними вищестоящими службами. Ремонт у закладі продовжується з відкритими строками їх закінчення. Але на честь директора притулку можна сказати, що вона з тої категорії харизматичних керівників, які зубами вигризуть блага для свого закладу. Тому в перспективі, по закінченню ремонту, там має бути справжня цукерка. Але коли це все буде… З причин же ремонтних робіт в них обмежена кількість місць для дітей. Тому, наприклад, занедбаною власною родиною п’ятірку дітей, які голі і босі потрапили як раз у день нашого приїзду до лікарні заклад не зможе взяти до себе і добре, якщо їх розподілять до інших притулків, а не на місяці залишать у лікарні – таке теж буває.
Ми залишили одяг для дітей, що поступили до лікарні, поспілкувалися з деякими дітьми (насамперед з Варею, яка місяць тому після блукань повернулася до цього притулку https://www.facebook.com/groups/1062863250499012/permalink/1063210483797622/), а також з адміністрацією закладу, яка зробила також екскурсію закладу. Ми ніколи не допомагали цьому сиротинцю з причин за якими не було сиротинців обласного центру Донецької області в нашому переліку (в них все було більш-менш добре) та і заїхали в цей раз сюди суто заради Варі та особисто розібратися в ситуації, яка утворилася з цим притулком – що значить з виїздом на місце. Однак зараз, з урахуванням, всіх ремонтів тощо, можна констатувати, що потреб у закладу чимало. Не факт звісно, що з урахуванням своїх пробивних здібностей керівник притулку з ними не справиться – гадаю все буде добре. Однак, якщо ми хочемо, наприклад, допомагати Варі, в індивідуальному порядку це зробити не вийде, бо згідно оприлюднених умов, індивідуальної допомоги бути не може, а лише в контексті допомоги всьому сиротинцю. Загалом питання відкрите. З іншого боку косий погляд з їхнього боку теж присутній в контексті участі в скандалі коло сиротинця.
Луганський будинок дитини № 2, що перебуває з 14-го року в місті Сєвєродонецьк. Зараз тут вже більше 50 малюків, частина з яких є з ДЦП хворобою. Теж дуже любимий нами заклад, адже допомагаємо майже з початку їх перебування в Сєвєродонецьку. Слава Богу, зараз все більш-менш непогано – це не ті голі стіни, які вони отримали в подарунок від місцевої влади опинившись на новому місці. Головний лікар Донцова Катерина Михайлівна як раз також з категорії харизматичних керівників і старання її на благо дитбудинку дуже значні. Бо саме завдяки її зусиллям вони минулого року змогли отримати грант від ООН завдяки якому вдалося відремонтувати частину приміщення, яке не використовували спочатку, і завдяки цьому отримати можливість повернути частину своїх дітей, які свого часу були евакуйовані до Харкова. Повернення дітей спричинило чималий скандал, де в принципі обом його сторонам можна щось закидати. Так чи інакше заклад працює, розвивається і вже, на даний час позбавлений глобальних проблем, як це було у 14-му та на початку 15-го року. Зараз ми їм привезли дитячий ігровий килим, якого не вистачало в одній з кімнат. Так пройдешся по дитбудинку, заходячи по кімнатам: о, і тут наш килим і тут, і там – приємно. Хоча більш було б приємно бачити багато речей, які привозять інші – як символ того, що будинку допомагає чимало благодійників. В принципі так, зараз підключилися чимало добродіїв, щоправда більшість по дрібницям відмічається, однак і це великий плюс.
Окрім килима ми їм завезли іграшки, дитячий одяг, взуття. Нажаль цього разу вийшло без смаколиків, адже для діточок нам ніхто не передавав, а докупати сенсу не було, тому що стало б на шкоду забезпечення більш нагальними потребами інших сиротинців (вільних коштів не залишалося).
P.S. Повернувшись з цієї поїздки ми вже зараз думаємо про наступну, адже з останньої залишилося чимало незакритих питань, до того ж накидалися суттєві нові – першочергово це відноситься до дитячого будинку сімейного типу в Костянтинівки в гості до якого ми заїхали вперше. Тому також сподіваємося на мобілізації зусиль всіх небайдужих зібрати (придбати) всю необхідну допомогу. Дуже хотілося закрити необхідні позиції ще в листопаді.
Потрібні:
* спортивні штани:
– хлоп’ячі:
з 32 по 38 розміри – по 2 пари кожного,
40 розмір – 7 пар,
42-44 розміри – по 5 пар,
дівчачі (з 32 по 38 розміри) – по 2 пари кожного;
* шкарпетки для хлопців та дівчат від 23 розміру\
* капці гумові 36 – 38 розміри – 10 пар;
* постільна білизна для дітей 1,5 розміру;
* теплі кофти та світера для дітей від 5 до 8 років;
* теплі одіяла з силіконовим чи синтепоновим наповнювачем;
* канцелярські товари;
* шпалери вінілові (світло-кавові) – 30 рулонів;
* телевізор для слов’янського притулку;
* комп’ютер (системний блок);
* фліпчарт магнітно-крейдовий;
* люстра для фойе;
* мотоблок для оранки поля;
* бензокосарка.
По всім питанням телефонуйте:
+38 050 663 79 85 (Олександр),
+38 063 597 23 11 (Дар’я).
Варіанти грошової допомоги можна знайти за посиланням:
https://yourway.org.ua/dopomoga-dityam-sirotam-zoni-ato/yak-dopomogti/
Дитина-сирота – це не вирок, це не означає, що вона сама – це значить, що всі люди за неї відповідальні.
Повноцінна допомога дітям можлива тільки спільними зусиллями – не забувайте про це.
P.P.S. Більшу кількість фото з поїздки можна побачити тут:
https://www.facebook.com/alex.vestnik/posts/1223626367712800
