Наша святкова поїздка на Донбас — втілення дитячих мрій у реальність
Наша остання цьогорічна поїздка на Схід була присвячена Дню Святого Миколая — те свято, яке спільними зусиллями для дітей зони АТО витісняє по значимості навіть Новий Рік, а сам Святий Миколай вже впевнено перемагає російського Діда Мороза. Дітки готують віршики святому, пишуть йому листи, сподіваються, чекають і вірять. Вірять у справжнє свято, вірять у здійснення мрій.
Як і минулого року ми провели акцію «Лист Святому Миколаю», де дітки Сходу малювали бородатому старцю листи зі своїми бажаннями на свято. Ляльки, іграшки, косметика, одяг, ролики, мобільні телефони, планшети, ноутбуки тощо — широкий спектр дитячих бажань. І ми раді, що завдяки загальної підтримки, завдяки багатьох Миколайчиків, десятки недешевих персональних подарунків у святковій обгортці потрапили до діточок.
«Ми перед святом Миколая так і не заснули, — розповідав хлопчик Ілля з Центру соціально-психологічної реабілітації міста Лиман. — Все чекали завтрашнього дня. А після свята ми півночі не могли заснути!..»
Саме сиротинець Лиману став першим в нашому маршруті, і саме в цьому закладі ми долучилися до основного святкового дійства, яке там проводилося. Все-таки цей дитячий притулок був одним з перших, кому ми почали допомагати на Сході, і тому до нього в нас окреме ставлення.
На початку святкового дійства в підготовленій програмі дітки співали, розповідали вірші, чатуючи на прихід Миколая, а потім вже з’явився бородатий старець зі своїми чарівними помічницями і дітки отримали 40-хвилинне продовження дійства, по завершенню якого була роздана величезна купа подарунків. Деяким діткам дісталося навіть кілька іменних подаруночків, адже в своїх листах вони ніяк не могли зупинитися на чомусь одному.
Окрім подарунків діткам ми передали для сиротинця овочі та фрукти, крупи, солодощі, засоби особистої гігієни, нижню білизну, шкарпетки і багато корисних речей особистого вжитку.
Після Лиману наш маршрут пролягав до слов’янського дитячого притулку. До дітей теж завітав Миколай з мішечком подарунків. З приходом Миколая дітки сиротинця отримали велику плазму: тепер вони зможуть без проблем дивитися мультфільми і багато чого цікавого, адже телевізор, якій був до того в ігровій кімнаті, вже давно нормально не працював. У додачу до плазми дітки отримали DVD-програвач із купою дисків, а дитячі спальні в закладі прикрасяться новими шпалерами. Також діти отримали смачні яблука та банани.
Дорогою до наступного сиротинця ми заїхали до багатодітної родини, де мати позабирала всіх своїх дітей з дитячого притулку. Вже збиралися подавати маму на позбавлення батьківських прав, але вона знайшлася, взялася за розум і забрала діточок до себе. Умови проживання доволі кепські, грошей мало, однак діти раді повернутися додому. Тільки б мама знов не почала пити…
Родині ми завезли три мішки картоплі, цибулю, солоні огірки та капусту, печиво, цукерки, деякий одяг. Діткам подарували іменні подарунки: нетбук, планшет, гарну іграшкову машинку, вертоліт на радіо керуванні, прикраси для дівчинки, сумку. Разом з тим відсутність Інтернету в домівці нівелює багато які можливості планшету, нетбуку…, тому тепер постає питання провести Інтернет до хати. В родині називають цифру вартості послуги в 2-3 тисячі гривень, бо з далеку проводити, однак проаналізувати цю цифру на місці не було ні часу, не можливості. Якщо насправді все на стільки складно, спробуємо їм допомогти з Інтернетом.
У Добропілля, місце нашого наступного візиту, ми приїхали вже ввечері, тому наша розважальна програма повноправно може називатися святковим вечором. Тут теж був сміх і радість, хтось радів новому телефону, хтось роликовим ковзанам, однак повноцінні фото звідти ви не побачите: провиною всьому абсурдний скандал у який втягнули дітей і адміністрацію закладу. Місяць тому в закладі пройшло свято Осені, яке зініціювали представники одної з місцевих шахт. На ньому заклад отримав допомогу, які зібрали шахтарі. Звісно були фото з дітьми і отриманою допомогою, які потім потрапили на шахтарський сайт. Все це не сподобалося меру Добропілля, який зініціював скандал: нібито порушуються права дітей, порушується закон про конфіденційну інформацію. Гримнуло так, що керівництво закладу опинилося під загрозою звільнення, а скандал докотився навіть до Києва і Мінсоцполітики, де просто змовчали. Банальне питання, шановні посадовці: що ж ви не обурювалися, коли діти з того ж притулку були на телебаченні? Що ж ви мовчали всі попередні роки? Чому така ахінея не підіймається в інших сиротинцях області? Яким чином діти мали їхати на ялинку до Краматорська, де вони б по-любому потрапили до фотооб’єктивів і камер місцевих ЗМІ? Яким чином ви взагалі хочете, щоб закладу допомагали, якщо люди навіть фотозвіт нормально зробити не зможуть – основне правило волонтерства і благодійництва. Більш того, абсурд дійшов до того, що благодійники мають у місцевій службі у справах дітей брати дозвіл на відвідування сиротинця!.. Скажіть, яка частина благодійників не плюне після того і не піде допомагати іншим? Особливо, якщо той дозвіл не за раз і отримаєш… Ситуація на стільки абсурдна, що не може залишатися без відповідної реакції на неї. Тому я обв’язково підніму це питання на найближчому засіданні підрозділу ООН з питань захисту прав дітей, а також у Мінсоцполітиці.
Нам не байдужа доля сиротинця і не можуть через маразм окремих діячів страждати діти, тому ми зробимо все, щоб змінити ситуацію в яку ставлять цей дитячий притулок. У нашу ж останню поїздку ми постаралися допомогти їм по максимуму (прикро, що фото, як правило, приходилося робити без дітей і то, можна сказати, з під поли). Сиротинцю закупили чимало круп (рис, гречка), макаронів, згущеного молока, рибних консервів, соняшникової олії. До продуктів харчування додалося взуття, одяг, засоби особистої гігієни, ігри та іграшки.
Після Добропілля наш шлях пролягав до міста Костянтинівка, де ми відвідали два місцевих дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ). До першого з них, з того часу, як вони забрали до себе дівчинку Соню з добропільського притулку, наша особлива увага. Раніше ми не їздили по сім’ям у зоні АТО, не заїжджали і по ДБСТ, однак після розпочатого підпроекту з патріотичного виховання «Ми — діти України», що діє в межах проекту комплексної допомоги дітям із сиротинців зони АТО «Твої долоні», ми не можемо залишити тих дітей, які брали участь в наших програмах, навіть якщо вони вибували з сиротинців. Ми не можемо залишити осторонь тих дітей, бо посіяне зерно не дасть доброго плоду, якщо перестати про нього дбати. Так на нашому шляху допомоги з’явився ДБСТ родини Мільченків, а бути в Костянтинівці і не звертати увагу на інший місцевий ДБСТ — родини Кабазових — було б не правильним.
Першому ДБСТ ми подарували ноутбук, завдяки чому дітки знов отримують можливість користуватися комп’ютерною технікою, адже старий системний блок в них згорів. Діткам перепало комплекти постільної білизни на всіх дітей, ігри, солодкі новорічні подарунки. Ми передали чотири мішки картоплі, 50 кг цукру, муку, 20 кг гречки, засоби особистої гігієни тощо.
Ситуація в сусідньому ДБСТ, як я вже колись писав, досить сумна: недобудована частина будинку, а закінчити будівництво елементарно немає грошей. З урахуванням значних трат на будівництво, часто не вистачає на елементарне. Не справляється один холодильник на всю кількість дітлахів, тому мінімум потрібний ще один великий (в ідеалі на дві двері), потрібна плита газова на 5-6 горілок, телевізор, комп’ютер…
А поки ми поповнили запаси ДБСТ картоплі, моркви, передали засоби особистої гігієни, іграшки для дітвори, одяг, взуття, солодощі.
За Костянтинівкою наш шлях пролягав до «сірої» зони і міста Торецьк, де, не зважаючи не на що, продовжує своє функціонування місцевий Центр соціально психологічної реабілітації дітей. Ось правда дітей до нашого приїзду там не знайшлося: на передодні їх всіх вивезли до кінця новорічних свят «на оздоровлення». Так і живе сиротинець: дітки від’їжджають із міста при першій нагоді, а потім повертаються до чергового загострення… Це саме загострення відбулося після нашого від’їзду: місто черговий раз обстріляли…
Не зважаючи на перебування в небезпечній зоні керівництво закладу будує плани по його розвитку, сподівається на ремонтні роботи (неприглядні ліжка, обшарпана підлога, дірявий лінолеум, старі вікна — все це ви можете побачити на фотках). Ось тільки банальне питання: сенс вкладати гроші, зусилля в сиротинець, який постійно перебуває на валізах, в сиротинець, майбутнє якого доволі туманне, не зважаючи на оптимістичні сподівання керівництва закладу. З іншого боку діти достойні жити в гарних умовах, однак знов таки, чи не простіше закрити заклад і перевести дітей до більш безпечних зон? Але ж знов таки болюче питання робочих місць, професіоналів, які залишаться без роботи…, а діти виступають заручниками тієї ситуації.
Сиротинцю ми передали кілька коробок вживаних речей — директор закладу сказала, що вони їм стануть в нагоді. Ми звісно раді. Однак питання надання суттєвої допомоги сиротинцю залишається відкритим.
На зворотному шляху ми заїхали до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, провідати дівчинку Варю, яка брала у нас участь в проекті «Ми — діти України». Для Варі був подарунок на Миколая — планшет, про який вона мріяла. Однак з урахуванням того, що у жодної дитини закладу таких дорогих речей немає, разом з директором і психологом центру вирішили, що цей подарунок поки що буде зберігатися в сейфі — до того часу, як дівчинка покине стіни закладу, що має відбутися наступного року (чи нова родина, чи інтернат стануть новим прихистком дитини).
Для всіх дітей закладу ми передали солодкі святкові подаруночки.
У місті Лиман, окрім Центру соціально-психологічної реабілітації дітей ми також навістили одну родину, яка взяла до себе відразу чотирьох прийомних дітей — всіх братиків та сестричок, які залишилися без батьківського піклування: доросла сестричка Юля, яка брала участь у виїзному етапі проекту «Ми — діти України», та її три братика — мал мала менше. Глибоко віруюча родина, але з невеликим статком мешкає не в найкращих умовах, тому дуже раді були допомоги. Ми передали їм ліки, діточкам солодкі подарунки, книжки, багато чудових іграшок. Юля від Миколая отримала омріяний планшет.
Нажаль, не всі персональні подарунки вийшло розвести: до двох родин ми так і не змогли потрапити за різними причинами. Тепер прийдеться зачекати на Старий Новий Рік, коли ми знов сподіваємося потрапити до цих країв. Сподіваємося, адже завдання ускладнюється необхідністю першочергово поїхати в напрямку Маріуполя, де вже давно не були. А ми жодного разу ще не поєднували поїздку до Сектору М з іншими секторами зони АТО, адже такий варіант є дуже накладним із урахуванням віддаленості маріупольського напрямку від решти. Ми дуже сподівалися вмістити Маріуполь в цю поїздку, однак ми розуміли, що першочергово за браком часу не можемо таке дозволити, адже це зайві дві доби подорожі. Та і, звісно, покрити потреби близько трьохста дітей, які чекали в маріупольських сиротинцях — завдання не з легких і не дешевих.
Як впоратись з подібним завданням на Старий Новий Рік, а особливо в труднощі охопити всі напрямки, що ми не робили до того ніколи — питання нагальне і досить складне. Проводити ж збір під час святкового періоду — ще одне не просте завдання.
P.S. Більше фото з нашої останньої поїздки можна побачити тут:
https://www.facebook.com/alex.vestnik/posts/1305429602865809