Підсумки останньої поїздки до дітей-сиріт зони АТО
Остання гуманітарна поїздка на Схід вийшла в нас найбільш довгою з усіх, які ми проводили і тривала 5 діб – на такий довгий строк ми ще не їздили. Та і хіба жарт проїхати всю Донецьку область – від Маріуполя до Лимана, зупиняючись в кожному сиротинці по дорозі, роздоючи гуманітарну допомогу, а також радуючи діточок поетичним конкурсом, який ми проводили до Всесвітнього дня поезії.
Маріуполь. Саме з цього міста почалася наша подорож сиротинцями зони АТО. Досить давно ми тут не були і потреб накопичилося чимало. Тим паче в Маріуполі аж два великих сиротинця, де зібралося біля 300 дітей.
Завжди дуже радісно відвідувати маріупольський дитячий будинок «Центр Опіки» — чудові дітки, чудова адміністрація закладу, яка просто творить там дива. Сумуєш за тим закладом, за дітьми і хочеться приїжджати туди знов і знов. Там ми провели поетичний конкурс, де дітки починаючи від 4-х річного віку в українському вбранні радували чудовими українськими віршами. Для сиротинця ми передали необхідну допомогу, яку вони замовляли: рослинну олії, рибні консерви в олії, розсипний чай, пшоняну крупу, макарони, а також велику свинячу голову. А також ліки, ігри, одяг, взуття, дитячу краватку, трохи підгузків. А ще по місцю замовили окуляри для чудової дівчинки 😉
Дітки іншого сиротинця Маіріуполя – школи-інтернат № 2 – також порадували віршами. Було й сумно, коли вірші торкалися теми батьківства… В інтернаті зібралося чимало діточок, яких перевозили сюди, рятуючи від війни. Так, половина дітей – це з мар’їнського сиротинця, якій евакуювали через війну. Діти різні, але дуже потребують відповідного ставлення, опіки, любові… Є чимало талановитих і ці б таланти було б чудово розвинути. Дуже подіваюся, що цього літку вдасться реалізувати виїзну програми на Західній Україні для дітей-сиріт зони АТО, куди також поїдуть і вихованці інтернату. Минулого-то року нам цих дітей не дали…
З урахуванням того факту, що напередодні поїздки нам представники інтернату не підтвердили вісі свої основні потреби, тож асортимент допомоги був обмежений – гігієнічні креми для рук, яких потребували діти.
Залишаючи Маріуполь, залишили гуманітарну для родин, які залишаються жити в Сірій зоні (одяг, взуття, книжки, іграшки). Все це доставлять за призначенням наші друзі – чудова організація ХСП, яка на постійній основі працює з населенням у Сірій зоні. Якій також окрема подяка за прилисток у Маріуполі!
Добропільські діти з місцевого притулку також зустріли нас конкурсними віршами. Нажаль вже тривалий час залишається проблема заборони від влади міста на фото- відео-зйомку дітей. Це єдиний заклад зони АТО, де діє такий маразм. Нажаль, у Мінсоцполітики зістрибнули з теми, зіславшись на те, що на місцеву влади впливати не в силах, а мені попасти на прийом до міського голови не вийшло через брак часу. Радує, що хоча б вирішена проблема з обов’язковим отриманням дозволу на відвідування притулку в місцевій службі у справах дітей – заклад тепер просто повідомляє вищестоящу інстанцію про всі відвідування.
Притулку ми привезли миючі засоби, туалетний папір, макарони, канцтовари, дитячі журнали та книжки, одяг, взуття, ігри для розвитку, 15 комплектів постільної білизна та пір’яних подушок для дошкільної групи. А ще, так сталося, що ми приїхали як раз на День Народження до чудової вихованці притулку Ріти. Дівчинка попросила собі в подарунок зелену ляльку з одної відомої серії і ми вже вирішили їй не відмовляти в цьому. А ще передали їй омріяні сережки: колись Ріта обов’язково покине стіни притулку і зможе ними скористатися. І, скоріше за все, це вже буде цього року.
В Добропіллі провідали маму з паліативним хлопчиком і передали трохи ліків… Про цього хлопчика якось окремо.
Під Добропіллям заїхали до багатодітної родини Дидовичев. Четверо діточок із тої родини ще не так давно перебували у притулку. Але на превелику радість дітей мати взялася за розум, перестала пити і повернула до себе діточок. Їм зараз дуже важко: батька немає, мати працює прибиральником у Добропіллі, отримуючи мізерну зарплатню. Живуть в селі у маленькому приватному будинку, однак огород не засаджений, власного господарства немає – скрізь запустіння і розруха. Ми банально накупили в маркеті їжі, погасили борги за електроенергію, допомогли найменшій дівчинці Насті з оплатою стоматологічних послуг. Передали також дітворі чимало іграшок, окремо для Насті купили ляльку Барбі про яку вона дуже мріяла, а самому наймолодшому, Єгорці, чудовий самокат (завдяки регулюванню керма по довжині він зможе самокатом користуватися не один рік). Днями маємо переслати для їх братика Дані телефон, щоб дитина могла бути на зв’язку.
А в сусідньому містечку відвідали інших дітей, яких з добропільського притулку забрав до себе батько. Тут вже інша ситуація: мати давно покинула дітей, а батько інвалід і працює двірником, намагаючись прогодувати сина і двох доньок. Є варіанти відправити його на тимчасові заробітки в Польщу, але для того йому знов доведеться покинути дітей, знов віддати їх до притулку… Допомогти родині хочеться — дуже талановиті і класні діти – однак тут би найкращим варіантом дати батьку вудку до рук, щоб він зміг забезпечити родину (фізично працювати він може), але для цього все ж таки потрібно переїжджати… Тож поки що питання по родині залишається відкритим.
Передали дівчатам новий верхній одяг – плащ, куртку, чудові автарськи сумки, і деякі інші корисні речі для дітей.
У ДБСТ родини Мільченків, що у м. Костянтинівка цього разу особливої допомоги ми не везли – лише солодощі. Зараз для них залишається відкритою головна потреба: мотоблок для оранки поля. Вручну зорати чималу ділянку фізичної можливості в них немає, а без власного огорода їм вижити буде важко.
У дитячому притулку м. Лиман теж пройшов поетичний конкурс: дітки,починаючи від самого малечку радували чудовими віршами українських поетів. Ми з ними провели весь вечір, а після вечері, перед сном, вони ще довгий час ділилися своїм наболілим.
Ваги до мед кабінету, тонометр для вимірювання тиску, лікарські протипаразитні засоби (проти вошей і гнид) та відновлюючи шампуні, антигестоминні препарати, засоби особистої гігієни (зубні пасти, шампуні, щітки), 35 чашок для чаю на всіх дітей, гумові капці з 30 по 41 розмір, шкарпетки, ігри, одяг, а також олію, чай розсипний, гречку, рис та рисову суміш (рис з овочами та соєю). Також передали калькулятор для бухгалтерії та дрель та болгарку для завгоспа.
У Лимані заїхали до родини, яка відразу всиновила аж 4-х братиків та сестричок!.. Ми їм передали купу іграшок, розвиваючих ігор (у т.ч. чудовий конструктор Lego), розмальовок, дитячих журналів. А для самої дорослої – красуньки Юлі – ми подарували гарне демісезонне пальто.
Після Великодня ми знов збираємося на Схід: потрібно нагородити переможців поетичного конкурсу в сиротинцях (поки що нагороди отримали лише дітки Маріуполя), розвести точечні недешеві потреби і на це потрібні кошти, яких немає. Тож дуже потребуємо сторонньої допомоги і підтримки. Головний перелік потреб наступний:
* Плита газова на 5-6 горілок
* Мотоблок для оранки поля
* Бензо-косарка,
* Фліпчарт магнітно-маркерний,
* Пісок для психологічного розвантаження,
* Фасадна вивіска,
* Збірник книжок про Гаррі Поттера,
* Продукти харчування тривалого зберігання,
* Лікарські засоби проти вошів та гнид,
* Іграшки для дітей від 3 до 5 років.
Необхідні речі для дітей можна передати за адресою: вул. Старонаводницька, 2 (біля ст.м. Печерська – 4 вежа Київської Фортеці). Єдине прохання – перед цим попередити за намерами телефонів: 097-952-42-72, 050-663-79-85 (Олександр). За цими ж номерами, а також за номером 093-937-72-68 (Юля) можна отримати більш детальну інформацію щодо наших поїздок у зону АТО і можливих потреб.
Якщо хтось дуже хотів би допомогти, але немає можливості придбати (зібрати) і передати необхідне для діточок, також будемо раді грошовому переказу на карту ПриватБанку:
5168 7423 1625 6720 (гривні), 4731 2171 0841 2170 (долари), 5168 7456 0079 6707 (євро) – Івашков Олександр.
Також є реквізити організації для безготівкової допомоги.
Велика вдячність всім тим, завдяки підтримки кого ми звершили нашу поїздку. І першочергова подяка римо-католицькій парафії св. Олександра: без цієї допомоги цю поїздку в такому форматі реалізувати було б неможливо.
