Доля Рубіна залежить від підпису лише однієї людини. Чи є ще шанс на нього сподіватись?
Сергій «Рубін» Петровичев. Вже більше ніж півроку тягнеться його справа. Справа щодо отримання ним українського громадянства. Починалось все з його легалізації тут, потім одна інстанція, друга, третя… і ось справа по ньому на столі у Президента: всі етапи пройдені, всі інстанції в підсумку дали позитивні висновки – ніяких застережень для отримання Сергієм громадянства немає. Хто ще останнім часом з іноземних добровольців зміг вдало пройти весь цей шлях? Мабуть ніхто. Але все це не варте нічого, адже останній розчерк пера, Указ Президента щодо присвоєння Сергію українського громадянства, так і не побачив світ – Порошенко нічого не підписав. І немає здавалося б застережень проти цього – остання інстанція, власне його рідна Адміністрація Президента, дала ще наприкінці грудня минулого року позитивний висновок, — але Гарант просто відклав цю справу в довгий ящик. Три місяці, три довгі місяці пане Петре не може підписати Указ по Сергію!.. В Адміністрації розводять руками – чекайте. Але скільки потрібно чекати, ніхто такої відповіді дати не може. За цей час багато доброзичливих, чуйних людей намагались якось посприяти ситуації – навіть інтерни дніпропетровський лікарні ім. Мечникова, де лежить Сергій, написали колективний лист на Адміністрацію Президента з проханням дати Сергію громадянство – красивий, дуже чуйний лист. Але це просто в підсумку лягло до стопки чисельних прохань, клопотань за Петровичева і ніяким чином не змогло змінити стан справ.
Як зазначав, за цей час ми побачили багато чуйних людей, багато бажаючих посприяти, допомогти, втрутитись, і як же добре, що такі люди є, адже вони — як промінь світла в темряві безнадійності!.. Але всі старання марні, якщо одна людина не хоче нічого зробити. Знаєте, все це дещо нагадує зовсім іншу справу – справу Роми Фенікса, коли порятунок теж фактично залежить від бажання однієї людини підписати необхідний папірець. І тоді загоряється зелене світло в можливостях потрапити на лікування закордон до кращих фахівців. Сергій адже теж не може нікуди виїхати на лікування, бо без громадянства він просто невиїзний. Підпис однієї людини в обох випадках – це шлях до майбутнього. Різні люди, різні підписи – мета одна.
А поки Сергій продовжує лікування в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І.І. Мечникова. Він вже доволі активно ходить на тимчасовому протезі з допомогою милиць. Хоча ще не до кінця заліковане стегно, де не зрослись кістки, і ще маячить на горизонті можлива операція на ньому, але перспективи досить непогані. Зараз на повістку дня поволі стає питання щодо необхідного реабілітаційного процесу. Того процесу, який у достатньо якісній мірі відсутній в нашій країні для людей з відповідними ушкодженнями. Того самого процесу, який ми дуже сподівались провести для Сергія за кордоном і який ми не в змозі зробити з причин зазначених вище. Як можливий для нього є відносно адекватний варіант – це Київ. Тому невдовзі саме тут може опинитись Сергій. А поки він вчиться ходити, вчиться малювати, коротаючи свій час. І перше, і друге в нього вже доволі непогано виходить. Вийде й інше – надали б тільки шанс.