Хрест на вітчизняній трансплантології – хрест на житті тисяч
«Я уже устала… устала… устала… Мама, извини, я не могу больше»…
Це були фактично останні слова маленької дівчинки Юлії Сокольцової, яке не змогла більше боротися за своє життя. А до того боролася і чекала, коли її занадто велике серце замінять на звичайне маленьке, а наші чиновники, нарешті прийняв ухвалу о покритті залишку розходів на його трансплантацію за кордоном, не змогли зробити елементарний крок — своєчасно підписати гарантійний лист для іноземної клініки…
Щороку тисячі людей в Україні потребують пересадки органів, однак тут їх врятуватись неможливо: у нас ніяк не можуть прийняти закон, який відкриє зелене світло вітчизняній трансплантології. Оприлюднюються безглузді причини за якими буцімто неможна підписувати закон, що начебто відкриє зелене світло злочинності в торгівлі органами. Ось тільки на теренах нашої країни вона нікуди не щезала, квітуючи махровим цвітом, а ось відкриття вітчизняної трансплантології навпаки може збити пінку злодіям. Чомусь та же Білорусь, у своїй країні давно запаливши зелене світло в пересадці органів, не спостерігає стрибок злочинності в торгівлі ними, збільшення халатності лікарів. І рятує безліч життів як власних громадян, так і закордонних. Ось тільки іноземцям це обходиться значно дорожче…
Вітчизняна трансплантологія в змозі врятувати чисельні життя стражденних, однак прикро, що вперті урядовці роблять все, щоб цього не трапилося.
Хочеться вірити, що смерть восьмирічної Юлії Сокольцової зможе стати тим останнім каменем, який здвине лавину, яка змете перепони на своєму шляху заради порятунку інших. Як колись тим каменем стала Рейчел Беквіс — майже ровесниця Юлії, яка своєю смертю врятували десятки тисяч життів (https://youtu.be/DO0gg8N5e7g ).